Львівська газета

Шешори зі смаком молока та меду

Міжнародний фестиваль етнічної музики і лендарту “Шешори”, без перебільшення, є атракцією, яка не має собі подібних.

Його не можна навіть порівнювати з міжнародним фестивалем “Селиська співанка”, який вже п’ять років проходить у с. Нижнє Селище Хустського району Закарпатської області та триває лише один день. А п’ять найвідоміших музичних колективів цього фестивалю є також учасниками “Шешор”.

Четвертий рік поспіль у середині літа три дні з раннього ранку до глибокої ночі в селі Шешори Косівського району Івано-Франківської області триває свято, на всі акції якого фізично встигнути просто неможливо, незважаючи на непереборне бажання побачити все на власні очі. Особисто мені так і не вдалося потрапити на перегляд жодної документальної стрічки.

Річ у тім, що значна частина заходів відбувалася паралельно, а окремих із них, скажімо такі, як майстер-клас із виготовлення сирних коників і вистава “Король Лір” у постановці режисера Владислава Троїцького Центру сучасного мистецтва “Дах”, не повторювали, через що пропускали чимало інших фестивальних акцій. Цього року на заваді відвідуванню чималої кількості подій стали ще й літні зливи, які 12 і 13 липня дещо перешкодили ранковим і денним програмам, а 14 липня – завершенню фестивалю, який закривав івано-франківський гурт “Перкалаба”.

Проте тимчасова негода не завадила восьми тисячам людей, яких зібрав фестиваль, отримати максимальне задоволення від культурного відпочинку серед гір. Цього року журналіст “Газети” зауважила серед них і відомого українського письменника Юрія Андруховича, який був не лише на концертній програмі першого фестивального дня, “Гайдамаки” (“воїни світла”, як вони себе називають) виконували пісню, присвячену головній героїні його твору “Перверзія”. Пан Андрухович насолоджувався гірськими краєвидами і в наступні дні.

Як пообіцяла минулого року Тамара Манькова, директор інформаційного центру “Зелене досьє”, головного організатора фестивалю “Шешори”, цього року серед музичних колективів був також гурт із Румунії – Fanfare Ciocarlia. Проте через надто довге настроювання інструментів на сцені вони втратили значну частку уваги публіки, яку перед ними так майстерно “завели” “Гайдамаки” своїм запальним виступом. Стосовно “Гайдамак”, то як зазначив “Газеті” їхній вокаліст, чимало пісень, які вони виконували на “Шешорах”, звучали для публіки вперше. Так, як першого дня публіка приймала “Гайдамаків”, другого вона вітала німецький гурт Di Grine Kuzine, вокалістці якого вдалося підвищити температуру публіки до такого стану, що охороні, яка оточувала сцену, доводилося час від часу відштовхувати звідти особливо “зафанатілих” слухачів. А третього фестивального дня безсумнівною володаркою слухацької уваги були поляки: Йоанна Словінська з гуртом – слухачі ніяк не хотіли відпускати їх зі сцени.

Зручністю лендартівської частини фестивалю було те, що значну частину об’єктів митці створили вздовж течії ріки, неподалік один від одного, тож знайти їх було зовсім нескладно навіть без прогулянки екостежиною, яка передбачала ознайомлення з ними. Один художник, оцінюючи твори своїх колег, зазначив, що порівнювати всі їхні роботи – справа невдячна, оскільки серед них присутній теоретик лендарту з Києва Петро Бевза. І додав, що, на його, думку, роботи кожного колеги гідні уваги, хоча деякі частково зруйновано опадами, деякі не вдалося змонтувати так, як задумували автори, через велику кількість людей, які розбили свої намети вздовж річки. Одним із найцікавіших був лендарт львів’янина Мирослава Вайди “Дихання”. Автор творив три дні вранці та ввечері, підлаштовуючись під спеку, що дошкуляла всім, хто приїхав до 12 липня. При цьому вдень накривав свою роботу тканиною та поливав водою, щоб не висох дерен, піднятий лопатою над землею і скручений у рулон. За його словами, київським студентам твір нагадував будиночки хобітів, а символізує він легені або жабра чи інші форми, що передбачають вдих і видих.

– Я пообіцяв власникові цієї землі, на якій створив свій об’єкт, що після фестивалю вкладу дерен на місце. Адже лендарт – це можливість художника делікатно торкнутися довкілля, працювати з природними матеріалами в природному середовищі, при цьому завдавати йому мінімальної шкоди.

Для мене, як, думаю, і для більшості колег, лендарт – це віддушина, внутрішній поклик доторкнутися до землі. Його можна порівняти з бажанням дітей побавитися в пісочку.

Як зазначив Мирослав Вайда, потрапити на фестиваль “Шешори” для художників не так просто. Існує конкурсний відбір за ескізами проектів, лендартовими композиціями митців, його в Києві проводить професійна рада. Так, цього року з тридцяти проектів, які подали на конкурс українські художники, відібрали лише вісім. Ще трьох художників із Чехії запросили як гостей.

Матеріалом для об’єкта київського художника Геннадія Донця “Солом’яний час” стало сіно. За його словами, цей об’єкт символізує чотири пори року, які він зобразив у чотирьох незалежних художньо створених копицях. До кінця фестивалю дощ вніс у нього незначні корективи.

Неподалік, за течією ріки, народилися кілька лендартівських об’єктів. Зокрема, “Три кольорових водоспади” київських художників Ілони Сільваші та Ярослава Присяжнюка, матеріалом для створення якого послужили кольорові нитки. Кожен водоспад символізував один із трьох днів фестивалю. Зовсім неподалік Анатолій Бєлов створив павутинку над водою, якій дав назву “Ріка-книга”, а чеські митці чомусь із каміння виклали свій “Дерев’яний міст”.

Варто зазначити, що цьогорічний фестиваль “Шешори” значно виріс порівняно з попередніми. Про це свідчить насамперед той факт, що нарешті він отримав серйозну спонсорську підтримку. Гори течуть молоком і медом – так інтерпретують гуцули біблійний опис раю, яким, без сумніву, можна назвати надзвичайно мальовниче гірське село Шешори з усіма його водоспадами та рікою Пістонькою. А торгові марки “Медовуха” та “Буренка”, які стали партнерами цьогорічного фестивалю, допомогли відчути цей рай не лише в його мистецько-музичному фестивальному втіленні, а й на смак коктейлю “Гук” (до слова, “гук” по-гуцульськи – це гірська ріка), приготованого з хитрого поєднання горілки, молока, чорниць і белісу, яким пригощали гостей фестивалю і присутніх на ньому представників мас-медіа.

Цікаво, що в рамках фестивалю “Шешори” відбувалися також дійства поза його програмою, до яких організатори не мали жодного стосунку. Таким, скажімо, був платний атракціон “Веселий велосипед”. Його влаштували двоє молодих людей на дорозі, що веде до місця проведення головних фестивальних подій – стадіону. Виконавши кумедні умови “тримати руки на рулі, ноги на педалях” і проїхавши від точки А до точки В п’ять метрів, можна було виграти для себе і друзів ящик пива або пляшку шампанського.

Незважаючи на те, що цього року, на відміну від попереднього, наметове містечко вздовж ріки Пістоньки зросло вдвічі, охочих зареєструватися за 25 грн. і отримати в подарунок не лише два компакт-диски із записами учасників минулорічного фестивалю, а й змогу відвідувати всі заходи цього дійства, назбиралася лише тисяча. Як і попереднього року, половина грошей, вилучених за реєстрацію, котру організатори впровадили як курортний збір, спрямовано в бюджет села, половину – в бюджет фестивалю.

Леся Олендій

Спеціально для газети:

Олександр Ярмола, фронтмен гурту “Гайдамаки”

Найбільше на “Шешорах” мені подобається тутешній дух свободи і кохання. Подобається музика, яка тут звучить.

Я помітив, що цей фестиваль, порівняно з минулорічним, виріс кількісно. Хотілося б, щоб він прогресував, набирав усе більших обертів. Для цього, мабуть, потрібна бюджетна підтримка з боку держави, а вона зараз заклопотана зовсім іншими проблемами.

Особисто для мене фестиваль “Шешори” – це робота, відпочиваю я в інших місцях. Цього року ми приїхали в Шешори на день, а після виступу тут маємо кілька концертів у Польщі.

Ніна Гаринецька, вокалістка і музикант гурту “ДахаБраха”

Із року в рік фестиваль змінюється кількісно. Цього року зібралася просто неймовірна кількість людей. А що більше людей, то більше бруду. На жаль, наші люди не вміють відпочивати культурно.

Ми побачили трохи лендарту. Це супер!

Мирослав Вайда, художник

Щороку бачу, як зростає увага до фестивалю “Шешори” та кількість людей, які приїжджають і відвідують його. І це абсолютно різні люди. Якщо три роки тому з’їжджалися ті, хто переважно кохався в етномузиці, то нині дуже багато різнопланової публіки і тих, хто зазвичай, мабуть, слухає зовсім іншу музику. А організатори кожного року намагаються поліпшити інфраструктуру та якомога краще забезпечити це дійство такими побутовими речами, як сміттєбаки і туалети. Це вказує, що фестиваль змінюється на краще.